Українськї реалії: а чом би й ні?..

[dagrael]

Повз мене проходить українська молодиця із немовлятком.
Поруч із нею крокують її старші діти... дівчата африканської зовнішності. Гарні молодесенькі дівчатка, одній орієнтовно 8-9, другій - 11-12 років.

Вони на хвильку зупиняються коло розквітлого куща, мимохідь торкаються гілок - "Мамо, дивись, як гарно!.."
Мама мудро мимохідь подивилася на радість дітей, а тоді пересаджує немовлятко на плечі старшій - "Але ж дивись, обережно!.."
"Так, мамо!.."

І у моєму серці квітне втіха. Надії. Сподівання. Радість.
Навіть тихенько з'являється сльоза. Бо то є гарно, напрочуд гарно.